Джерело: “Читомо” https://chytomo.com/ukrainskoho-nonfikshnu-staie-bahato-i-vin-dobryj-zasnovnyky-kbu-awards/
Автор: Олеся Бойко
2020 року в Україні з’явилася спеціалізована премія KBU Awards, яка відзначає українських авторів за найкращі книжки про розвиток бізнесу й особистісне зростання. У наступні роки ковід і повномасштабна війна завадили її проведенню, тому цьогоріч премія відбудеться вдруге. Яких змін зазнала українська бізнес-книжка за ці буремні роки і чому українська нонфікшн література набирає обертів — про це Читомо запитало у співзасновників премії — власника інтернет-магазину бізнес-літератури kniga.biz.ua Дмитра Лаппа, очільниці Українського інституту книги Олександри Коваль та члена оргкомітету, ресторатора Максима Храмова.
— Премію заснували 2020 року, у розпал пандемії. Чому ви вирішили заснувати відзнаку саме для бізнес-літератури?
Д.Л.: Інтернет-магазин kniga.biz.ua завжди був зацікавлений у нонфікшні. Улітку того року ми зрозуміли, що продукується велика кількість книжок цього сегменту від українських авторів. У бульбашці ми знали про приблизно сотню якісних бізнес-книжок від українських авторів, але поза її межами — тиша. Навіть Олександра Коваль була скептично налаштована, але після того, як я особисто приїхав і вивантажив на робочий стіл десятки назв відповідної літератури, змінила свою думку.
Коли кількість бізнес-літератури на ринку почала збільшуватися, я спершу розгубився: як поширювати знання про неї? Премії для художньої літератури в Україні є давно, і це добре. А в нонфікшні і не було нічого. Зазвичай бізнес-літературу видавали російською: в оригіналі чи в перекладі з англійської. Тому ми вирішили заснувати премію, щоб розповідати, що в Україні є не тільки художня й розважальна література, а й професійно корисна для бізнесу.
— З чим пов’язаний такий сплеск оригінальної бізнес-літератури, як ви гадаєте?
Д.Л.: Раніше більшість українських авторів видавалися в росії, бо це було прибутковіше. Зрозуміло, що в Україні і читачів було б менше. Але коли після 2014 року кордони закрились, і автори або не бажали, або не могли друкуватися в росії, то почали видавати книжки українською.
— А чи можна сказати, що тут вплинула й конкуренція серед українських видавців, які теж почали заходити у цю нішу? Власне, і завдяки перекладам, і завдяки пошуку талановитих українських авторів?
Д.Л.: Як на мене, це радше наслідок, тому що ніхто з видавництва не перетягнув до себе авторів нонфікшну і не заробив на цьому. Це тільки зараз, після 2022 року, українські видавництва думають: «Ага, он як багато авторів, треба позиціонувати себе як видавництво нонфікшну, щоб збирати вершки». Раніше нонфікшн хоч і з’являвся в деяких українських видавництвах, але не думаю, що це було свідоме рішення.
— Премія — це заохочення видавати більше нонфікшн літератури чи наслідок появи видавництв, що це роблять?
Д.Л.: Це визнання факту, що колективний досвід України доріс до того рівня, щоб самостійно видавати корисні книжки, а не перекладати з англійської й читати російською. Раніше це була наша меншовартість. Але наші люди продукують корисні ідеї, і їхній виклад подекуди навіть кращий, ніж у перекладної літератури. У 2020 році наші переможці — це книжки-бомби: у номінації «Найкраща книга про розвиток бізнесу» — «Якщо стрибнули, то гребіть» Ольги Гуцал, у номінації «Найкраща книга для особистісного зростання» — «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть і все, що поміж ними» Анастасії Леухіної.
На мою думку, ідеї авторів, закладені в ці книжки, — світового рівня. Завдання премії нам вдалося: гучніше розповісти, що є українці, які пишуть нехудожні книжки на такому рівні.
О.К.: Насамперед зауважу, що як засновники ми всі виступаємо як приватні особи, а не представники організацій, у яких працюємо.
Нонфікшн, якого начебто не було до 2020 року, стосується лише бізнесової літератури й літератури з особистісного розвитку. Вважалося, що в Україні немає авторів, які можуть про це писати й описувати власний український досвід так, щоб це не виглядало вторинним на тлі перекладної літератури.
Крім того, існувала думка, що весь зацікавлений у цій літературі бізнес, топ і середній менеджмент є російськомовними. Я не буду аналізувати, чи так це було насправді, але після вторгнення росії ситуація почала поступово змінюватися. Виявилося, що є автори, які вже мають особистий бізнес-досвід в Україні. Я не вірила в те, що ця література існує, базуючись на своєму досвіді книжкової премії Book Forum, тому що в нас ніколи не було пропозицій цього жанру книжок.
Ці видання різної якості. Деякі справді є повторами чи адаптаціями відомих світових бестселерів, деякі — унікальні і захопливі. Ми з Дмитром розмовляли про причини появи таких книжок.
“Навряд чи багато власників і топменеджерів українських компаній, особливо великих і приватизованих, готові поділитися своїми історіями, бо хтозна-звідки взялися стартові капітали і які таємниці за цим криються. Але тішить те, що є цілком прозорі компанії, і їх немало, чиї кейси є справжнім скарбом для розуміння історії українського підприємництва і роботи в майже безперервних кризових умовах. І для мене ця церемонія була таким же інсайтом, як для пані Лесі, коли вона наочно побачила велику коробку нонфікшн книжок. Після церемонії автори підходили до мене і казали: «Ми зрозуміли тільки зараз, що ми потужна сила».
Я не впевнена, чи українськими кейсами вже зацікавився хтось за кордоном, але і цей час прийде. Наша премія, зокрема, має сприяти просуванню цих книжок і в Україні, і за кордоном.
Д.Л.: Олександра Коваль допомогла заявити про премію в такому вигляді, як вона зараз є. А Максим Храмов у перший рік був запрошеним членом журі. Але він фактично допоміг організовувати церемонію нагородження.
Потім Максим залишився в оргкомітеті як людина, без якої не можна обійтися.
М.Х.: Я ресторатор 20 з гаком років, і свого часу масово купував бізнес-літературу, з якої навчався, бо мав іншу освіту. Я накопичив бібліотеку приблизно з тисячі примірників. Звичайно, це були книжки на 80 % західні, а на 20 % — російські. І коли Дмитро привіз книжки, які мало прочитати журі, то для мене стало абсолютним відкриттям, що українська бізнес-література взагалі існує. Я був вражений, що кілька з цих книжок розширювали світогляд, а не просто були інструктивними у вузьких галузях.
Я бачу кілька причин злету бізнес-літератури.
По-перше, після обмеження на ввезення російських книжок від Держкомтелерадіо ціни на бізнес-літературу з росії дуже стрімко зросли. Наші видавництва дуже швидко зорієнтувались і почали перекладати українською відомих західних авторів. Була ситуація, коли, наприклад, одна й та сама книжка умовного Стівена Кові могла коштувати у російському видавництві, скажімо, 500 гривень, а в українському — майже вдвічі дешевше. Таким чином поступово навіть російськомовні підприємці стали купувати книжки українською, бо гроші є достатньо серйозним стимулом.
По-друге, з початку 2010-х російське й українське бізнес-середовища почали розходитись, а не йти паралельними шляхами, де Україна зазвичай наздоганяла. Якщо росія почала формуватися як монополістична держава з домінуванням крупного олігархічного бізнесу, а малий і середній бізнес там почав придушуватися, тому що був політично небезпечним, то в Україні навпаки було середовище, яке сприяло розвитку малого і середнього бізнесу — відповідно, думки авторів почали відрізнятися.
“В Україні з’явилася ціла культура, пов’язана з розвитком малого й середнього бізнесу. Відповідно, стали з’являтися автори, які писали книжки, корисні власне українському споживачеві: як започаткувати бізнес, підвищувати рівень грамотності в різних сферах — маркетинг, фінанси тощо. Російський досвід став набагато менш цікавим і випав з українського контексту”.
2019–2020 роки — це бум української бізнес-літератури. Що стосується премії, то я думаю, що якби не ковід і війна, то вона була б щорічною.
До 2017–2018 років більшість російських консалтерів (людей, які займаються систематизацією бізнесу) працювали на українському ринку й мали тут свою клієнтуру. Українські автори, які зараз пишуть бізнес-книжки — це переважно дієві спеціалісти, які теж мають консалтингові або інші компанії. Видання таких книжок для них — це пік реклами, завдяки якій вони отримують клієнтську базу.
Членство в журі — це можливість і привід для мене особисто змусити себе перечитати багато цікавих книжок.
— Який рівень цих видань?
М.Х.: 2020 року були абсолютно достойні кандидати у шортлисті. Я брав участь у відборі і відвертого трешу там не побачив. Рівень цих книжок сильно зростає: причому не тільки в контенті, а й у підході до видання, верстці й ілюстрації. Це реально класний рівень.
— Чи могли б ви розповісти про відмінності між українською бізнес-книгою і закордонною? Можливо, у контексті антикризових рішень, які описують у книжках наші бізнес-діячі, тому що очевидно, що вони мають у цьому більше досвіду, ніж закордонні колеги.
Д.Л.: Зокрема так було щодо співзасновника «Нової пошти» — Володимира Поперешнюка. Коли отримали шортлист, Поперешнюк відразу зробив допис у фейсбуці про помилки у впровадженні в компанії OKR, які він зрозумів, читаючи книжку Костянтина Коптєлова, й затегав колег. У 2023 році він виписав цілий список порад, корисних для Нової пошти, із книжки Тетяни Гонченко «Фриланс здорової людини». І такі випадки не поодинокі.
“От, у цьому премія працює як дія і як обмін досвідом. Завдяки ній бізнес-спільнота усвідомила, наскільки вона потужна в об’єднанні. Ми зрозуміли, що маємо багато релевантного досвіду в Україні — по нього не треба йти на Захід”.
Коли кількість книжок про особистісний розвиток почала зростати, збільшилась і кількість книжок рівня «інфобіз» — вторинних, малозмістовних. Коли ми відбирали лонглист, то відсіювали їх. Але у 2023 році таких книжок не було. Багато видань описували досвід війни, а ще — антикризовий у сфері психології і особистісного розвитку. Навіть у бізнес-книжках більша частина порад була психологічна — людині як керівнику, людині як члену команди або лідеру. У цьому й плюс, і мінус: у нас багато книжок, у яких фокус на досвіді виживання. Стало складніше, ми виживаємо, і про експансію не йдеться.
Але ці неочевидні відкриття для бізнесу — це сенси, які ми не передбачали, які виплили самі, які вже більші, ніж сама премія. Це реально потужна сила для змін.
Наше завдання — зібрати книжки й журі, бо моя оцінка бізнес-сенсів, корисності та глибини замала, якщо порівнювати з нашими членами журі. Тому я думаю, що оргкомітет виконує, вибачте за патос, святе завдання: відібрати книжки й видати їх фахівцям. Потім ми маємо почути їхню думку й опублікувати вибір найкращих видань.
О.К.: Для мене досі незрозуміло, як ми втрьох — з такими різними досвідами й читацькими смаками змогли зробити короткий список з лонглиста. Кожен вибирав свої позиції, але виявилося, що вони майже на 80 % збігаються.
Ми розуміємо, що кожна премія — це якась гра, умовність, тут не варто пускати комусь кров через ту чи іншу книжку. Для мене важливий сам факт існування цих списків. І факт існування премії.
М.Х.: На це є кілька причин: по-перше, ніхто з нас не є видавцями, і ми не хочемо пролобіювати те чи інше видавництво або того чи іншого автора, а по-друге, у нас усіх різна діяльність, нам нема що ділити. Кожен із великою повагою ставиться до думки іншого.
Звичайно, можуть бути дискусії з приводу 1, 2, 3 місця, тому що обрати достатньо складно. Бувають книжки одного рівня, які трошки відрізняються за контентом. Загалом усі книжки з шортлиста гідні уваги читачів.
Для мене переможницею 2021-го року стала книжка «Наввипередки. Як стати єдинорогом серед океану віслюків» Макса Лукомінського. Вона фантастично написана і дуже корисна, коли дивитись на маркетинг небанально.
“До речі, це ще одна відмінність західної бізнес-літератури від української: українська набагато жвавіша, менш академічна і прикольніша в манері викладу. Є кілька книжок, які написані такою відверто хуліганською, стьобною мовою. Це одна з характеристик українців і одна з рис українського бізнесу: ми дуже жваві, змушені бути постійно в русі та змінюватися під впливом обставин”.
О.К.: У середовищі, яке видає, аналізує і читає художню літературу, вже давно тривають дискусії, як премії впливають на підвищення попиту на відзначені книжки, бо кожна книжкова міжнародна премія означає величезне збільшення тиражів для переможців. В Україні сплеск інтересу до номінованих видань короткотривалий, хоча існує багато премій: Національна премія України імені Тараса Шевченка, премія Лесі Українки, премія імені Миколи Бажана, Коронація слова, Книжка року BBC, BookForum Best Book Award, Найкрасивіші книги від Книжкового Арсеналу і ще з десяток чи кілька. Про більшість з них мало хто чув, не кажучи про те, що вони мають якийсь вплив на популяризацію. З цією премією протилежна ситуація: інтерес покупців до відзначених і навіть номінованих книжок стрімко зростає…
Д.Л.: На церемонії нагородження всі дякували за проведення премії, а один видавець підійшов до мене і сказав: «Дмитре, дякую, проводьте премію частіше, завдяки вам я надрукував новий тираж — 1000 примірників». Засновуючи премію, я думав про дотації, інвестував гроші й час. Тепер думаю, що на 3–4-й рік премії вона буде значною подією для видавців.
Шортлист цього року не схожий на попередній. Тоді книжка Гуцал була мов яскрава зірка, а зараз книжки в короткому списку — міцні середнячки.
— Чому у 2023 році ви вирішили сконцентруватися не тільки на бізнес-літературі, а й додали 3 нові номінації?
Д.Л.: Ми зрозуміли, що і кількість накладів, і продаж, і попит змінилися, а люди бізнесу цікавляться ідентичністю, історією і війною. Ми вручаємо премію нонфікшн, але, виходить, ховаємося від цих тем? Але ж ми не можемо ігнорувати, що зараз їх видають так багато.
«Українська історія», «Формування національної ідентичності» і «Війна України та росії» — це п’ята чи шоста версія назв номінації, бо це велика робота з сенсами.
Премію ми почали готувати в лютому 2022 року, а 24-го лютого все, звісно, довелося згорнути. Лише навесні 2023 року я зрозумів, що треба щось робити, але 2021 рік ми пропустили, а за час вторгнення вийшло безліч нових книжок на тему історії і війни — їх усі треба оцінити.
О.К.: Коли прийшов Дмитро з ідеєю додати ще одну номінацію «ідентичність українського народу», я побачила цей список книжок і зрозуміла, що в одну номінацію про ідентичність це не поміщається. Тоді я запропонувала «історію» і «війну» виділити окремо. Мені здається, це сам час нам продиктував. Хоч ми й пропускаємо зараз деякі ніші нонфікшну, наприклад, популяризування науки, але в майбутньому зможемо додати і їх.
Ми, люди, що працюють з книжками, трохи профдеформовані: ніби розуміємо, як ці книжки впливають на людей, але це усвідомлення вражає. Як, наприклад, історія Дмитра Лаппа, який відкрив новий світ завдяки книжці «Моя УПА» Любові Загоровської. Він виріс у Дніпрі в абсолютно російськомовному середовищі й пострадянському стилі шкільної освіти й виховання на історіях про те, що бандерівці — це вороги, які вбивали хороших радянських солдатів. Він мені розповів, що його світ перевернувся після прочитання цієї книжки. У мене досі сльози на очах, коли я про це думаю.
“Якщо ми будемо наголошувати на цих книжках, то допоможемо людям змінити світогляд, а тим, кому складно перейти на українську, — ще й подолати цей бар’єр і долучитися до спільноти читачів, яка читають українською”.
— Що може дати ринку така премія?
О.К.: Насамперед премії потрібні видавцям і книготорговцям для привернення уваги покупців — для збільшення накладів. Але це також і про нові сенси, що схиляють читачів змінювати вектор їхніх зацікавлень. А ми як організатори обираємо цей вектор. Врешті, видавці й автори прагнуть визнання, і кожна премія дає їм це визнання.
Мені здається, що читачі нонфікшну трохи відрізняються від читачів художки.
“В художній літературі люди шукають враження, емоції, заспокоєння, певну відірваність від життя, замилування красою тексту чи польотом фантазії, зануренням в інші світи. Читачі нонфікшну видаються мені більш прагматичними і зацікавленими у фактах, поясненнях, інтерпретаціях. Вони шукають книжку, яку хочуть бачити своїм дороговказом”.
Збільшення продажів — це побічний, але важливий фактор. Видання 100 чи навіть 500 назв книжок нонфікшну не є жодним бумом. Він настане тоді, коли кількість назв вимірюватиметься тисячами, а початкові тиражі становитимуть не 500 примірників, а хоча б 5000, а автори стануть відомими широкому загалові. Також ідея премії в тому, щоб виходило якомога більше якісної нонфікшн літератури й вона ставала помітною. Ми в Українському інституті книжки хотіли б підтримувати різні проєкти, скеровані на популяризацію нонфікшн літератури, яка спонукає людей думати, розвиватися і діяти на благо спільноти й держави.
М.Х.: Сучасне життя і споживацькі настрої потребують постійного рейтингування. Премії, поради, списки, рекомендації — це все те, чого люди потребують, адже не мають часу і можливості осягати тонкощі бізнесу самостійно, перечитуючи десятки книжок, щоб обрати одну чи дві найкращих. А також премія — це додатковий стимул для авторів, щоб писати.
— Якою буде премія нагородження цьогоріч? Адже вона відбудеться у межах Kyiv Book Weekend, так само заснованого Дмитром Лаппом та kniga.biz.ua.
Д.Л.: Особливих змін у церемонії не буде. Хіба що буде галузева afterparty.
Коли я прийшов до колег радитися про премію, вирішив, що зроблю не тільки її, але й книжковий фестиваль, тому що це логічний поступ. Спочатку він був запланований на ті ж дати, що й KyivBookFest, але потім зрозумів, що хочу не об’єднувати зусилля, а зробити щось окреме. Церемонія нагородження KBU Awards відбудеться 9 грудня на сцені Kyiv Book Weekend.
— Чи не здається вам дивним, що в партнерах премії є українські видавці? Чи не означає це, що вони впливають на неї? Коли учасники ринку стають партнерами, для незалежної премії це незвично.
— У 2021 році гроші на премію, окрім моїх вкладень, дали 2 спонсори: Нова пошта та Академія ДТЕК, а всі видавці були інформаційними партнерами. Можливо, варто було прокомунікувати, що це саме інформаційні партнери. Ми не брали у них грошей, щоб не почуватися зобов’язаними.
У 2023 році у нас потужні партнери, які допомагають грошима як спонсори. Беззаперечним фактом є те, що власники цих компаній — не тільки успішні підприємці, а й читачі. Вони постійно пропагують читання як основний спосіб розвитку. Ця риса дуже поєднує всіх, хто дотичний до KBU Awards — і оргкомітет, і авторів, і журі, і партнерів. Тож не дивно, що багато з них стали амбасадорами читання під час Національного Тижня Читання, що триватиме 4–10 грудня.
