Останніми роками в українській нонфікшн літературі спостерігається справжній вибух — кількість видань зростає, теми стають глибшими, автори сміливішими, а читачі — вимогливішими. Водночас, саме в сегменті гуманітаристики — особливо там, де йдеться про історію та ідентичність — постає потреба чіткіших критеріїв якості, глибини і доречності. Як обрати з усього цього масиву книжок ті, що справді змінюють оптику читача, формують суспільний дискурс і залишаються з нами надовго?
Саме для цього існує KBU Awards — щорічна премія, що відзначає найкращі українські нонфікшн книги. У 2024 році церемонія нагородження відбудеться 16 травня о 18:00 в столичному флагманському магазині мережі «КнигоЛенд». Премія охоплює п’ять номінацій — «Бізнес», «Особистий розвиток», «Ідентичність», «Історія» та «Війна», а її партнерами є провідні видавництва, зокрема видавництво «Ранок».
До складу журі цьогоріч увійшов Олександр Панасюк — філософ, есеїст, культурний критик, знаний своєю здатністю точно помічати головне в складному текстовому полі. “Українська літературна газета” поговорила з Олександром про те, як змінюється сучасна українська гуманітаристика, чим є “якісна книга” у нонфікшн, чому історичні наративи сьогодні критично важливі — і що відкриває для нас українська книжка, написана тут і зараз.
Олександре, цьогоріч ви увійшли до складу журі KBU Awards у двох категоріях — «Історія» та «Ідентичність». Що стало для вас головною мотивацією погодитися на цю роль? І яке значення, на вашу думку, має така премія для розвитку українського нонфікшну та суспільного дискурсу загалом?
Тут не буде оригінальної відповідні. Читання — пристрасть, особливо, коли книжка якісна. Однієї категорії було мало, тому попросив дві. Організатори погодились, тож, дякую їм сердечне.
Будь-яка премія загалом і конкретно KBU Awards — це в першу чергу підсилення книжок, які мають всі шанси загубитись, на жаль, у значній кількості інших робіт. Тому, чим більше підсилення — тим більше уваги. Чим більше уваги — тим більше обговорень. Чим більше обговорень — тим більше шансів, що написане в книжках може стати частиною дискурсу. Але, на жаль, треба бути реалістами. Може стати…
Якими були ваші основні критерії оцінювання книжок у категоріях, за які ви відповідали? І наскільки легко було визначити фаворитів у цих номінаціях?
Критерій був лише один — мій власний досвід. Коли відкриваєш книжку і з перших сторінок усе стає зрозумілим — це вже сигнал. Далі — мова: наскільки фахово написана робота, чи здатна вона захопити так, щоб не хотілося її відкласти. А це, зважаючи на велику кількість книжок, — не так і просто. Часто хочеться покласти багато з них убік.
Наскільки легко було визначити фаворитів? Власний досвід і тут відіграв вирішальну роль — фаворити швидко посіли свої місця. Втім, не варто узагальнювати: інші члени журі можуть мати зовсім інші враження. Саме це й робить фінал особливо цікавим. Хто здобуде перемогу — питання відкрите.
Як ви оцінюєте сучасний стан історичної нонфікшн літератури в Україні? Які теми зараз, на вашу думку, є найактуальнішими?
Мені імпонує, що книжок стає дедалі більше — зокрема й історичних. Але водночас не так багато авторів мають справді ґрунтовну оптику, якісний матеріал і, що важливо, хороше видання. Наприклад, мене турбує, що феноменальні праці пані Наталії Яковенко, видані видавництвом «Критика», сьогодні стали бібліографічною рідкістю. Їх важко знайти (добре, що я маю примірники). А мені хочеться, щоб поціновувачі мислення й історії могли просто зайти в книгарню й придбати нові наклади культових праць пані Яковенко.
Щодо актуальних тем — важливо все, аби без надмірного пересмикування, яким ми, на жаль, часто зловживаємо. Історію потрібно не тільки знати, а й розуміти — без моралізаторства й «мудрості заднім числом». Кожна епоха мала свій контекст і характер, а рішення приймали живі люди. Варто про це пам’ятати.
Книги про ідентичність — доволі широке поняття. Що для вас є “ідеальною книгою” в цій категорії? Які тексти вразили вас найбільше?
З ідентичністю не все так просто, як може здатися на перший погляд. Вона є щонайменше множинною й охоплює різні — як професійні, так і культурні — контексти. Наприклад, доброю книгою про ідентичність може бути і глибока біографія, скажімо, про Драгоманова, і дослідження про розвиток української мови. Тому ідеальна книга в цій категорії — це та, що допомагає читати й пізнавати власну культуру, яка промовляє до нас своїм життям і непростим характером.
А якою була ваша перша історична книга, що вас по-справжньому захопила?
Найкраща книжка з історії яка захопила — це звісно ж “Брама Європи” Сергія Плохія. Це дуже майстерний твір який композиційно і стилістично довершений, тому, її має мати у своїй бібліотеці кожен громадянин, як свого часу у нас вдома була книжка Ореста Субтельного, наклад якого був понад мільйон.
Чи бачите ви себе в майбутньому автором нонфікшн книги? Якщо так — про що вона була б?
Хороше питання! Я хотів би написати книжку і можливо не одну, але теми і напрямок поки залишаються в моїй шухляді. Час покаже.
На вашу думку, яку роль відіграє якісний нонфікшн у формуванні колективної пам’яті та ідентичності українців, особливо під час війни?
Якісна література взагалі відіграє важливу роль у формуванні не тільки персональної пам’яті, а й світогляду. Це, передусім, про наявність смаку, пріоритетів, а вже потім — про формування цілісної картини світу.
Книжка — це можливість для глибокого персонального діалогу, і якщо читати її протягом тривалого часу, цей діалог можна перенести й на колективний рівень. Війна лише посилила потребу в питанні: «Хто ми?» Але багато авторів уже працюють із цим питанням століттями, тому сказати, що війна кардинально змінила ситуацію, важко. Вона, швидше, відкрила очі, але такі питання порушувалися й раніше. Згадаймо того ж Багряного, який відкривав очі майже століття тому. Таких авторів багато. Тому важливо цінувати своє, видавати своє, а головне — читати своє самі й передавати це нашим дітям.
Чи змінилася ваша оптика як читача або культурного критика під час роботи над премією?
Я ще раз переконався що читання — пристрасть!
