В українському бізнесі проєкти часто стартують з ентузіазму — але без чіткого плану, без відповідей на ключові «навіщо» й «хто відповідальний». І коли все йде шкереберть, виявляється: ніхто не думав, що буде далі. Саме з таких реалій і народилася книжка «Як не профакапити проєкт» — пряма, самоіронічна й прикладна.
Її автор, Олексій Просніцький, — директор і співзасновник LEO Consulting, а також ідейний натхненник PRO PM, першої в Україні школи управління проєктами у сфері будівництва.
У 2024 році він увійшов до фіналу KBU Awards у номінації «Бізнес» — за внесок у розвиток управлінської культури та створення якісного українського ділового контенту.
KBU Awards — це щорічна премія, що відзначає найкращі українські нонфікшн книги. У 2024 році церемонія нагородження відбудеться 16 травня о 18:00 в столичному флагманському магазині мережі «КнигоЛенд». Премія охоплює п’ять номінацій — «Бізнес», «Особистий розвиток», «Ідентичність», «Історія» та «Війна», а її партнерами є провідні видавництва, зокрема видавництво «Ранок».
Вікторія Лисенко зі SPEKA (медіа про підприємництво та технології) поговорила з Олексієм про те, чому проєктне мислення в Україні — це радше виклик, ніж стандарт, як культура «до свята» шкодить ефективності, і чому гумор іноді важливіший за діаграму Ґанта.
Плани без відповідальних, дедлайни до свят і трохи гумору. Про що насправді книжка “Як не профакапити проєкт”
Олексію, назва вашої книги — смілива і провокативна. Чому ви обрали саме таку тональність для професійного видання? Чи була спокуса зробити її більш “академічною”?
– Всі книжки, які я читав з управління проектами мали один великий недолік — вони не виділяли у мене ендорфіни. Було сухо, пізнавально, проте сумно. А мені хотілося, щоб люди коли читали мою книгу — посміхалися. Знаннями можна ділитися з гумором і живою мовою.
У книзі ви багато говорите про українські реалії. Що саме, на вашу думку, є унікальним у веденні проєктів в Україні порівняно з Заходом?
– У нас не люблять готуватися, планувати, думати. Більшість відразу йдуть в дію. Замовники не люблять пояснювати, вимагаючи миттєвого результату. Виконавці, замість того, щоб відстоювати свою позицію, заходити в проект, як експерти, заходять “як слуги”. У більшості досі мислення визначними датами — до дня незалежності, до дня працівника, до нового року, до дня приїзду президента. Стільки років свободи, а досі рабське мислення в головах.
Які помилки найчастіше призводять до провалу проєктів в українських компаніях — і як їх уникати?
– Найчастіші помилки пов’язані з відсутністю відповідей на наступні питаннями: навіщо ми щось будемо робити, що саме ми будемо робити, що ми будемо з цим потім робити, хто буде нести відповідальність за створення, хто — за підтримку, хто — за розвиток, хто — за фінансові показники, а хто — за досягнення цілей. Питань багато. Деякі, сподіваються, що вітер дасть відповідь, або час, або зозуля.
Олексію, ви — серед фіналістів KBU Awards 2024 у номінації “Бізнес”. Як ви оцінюєте важливість такої премії для бізнес-спільноти та ринку ділової літератури в Україні?
– Як казав батько Тарас: Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Давно ми хворіємо на меншовартість. Звісно, важливо читати найкращих світових авторів. Проте українські автори також можуть бути найкращими. І їх треба відзначати. Їх треба нагороджувати. Про них треба говорити. Ними треба пишатися. Їх треба підтримувати.
Війна скоротила горизонти, але не відмінила майбутнє. Хто ще вміє думати на роки вперед?
Ви працюєте у сфері проєктного менеджменту понад 15 років. Як змінилося сприйняття проєктного підходу в українському бізнесі за цей час?
– Стало зрозуміло, що проекти різні, інструменти різні, люди навіть різні. І якщо раніше лікували тільки пмбоком (PMBoK Guide, PMI), Microsoft Project та міцним словом, то зараз треба бути адаптивним, вміти створювати гібрідні модели, використовувати різні інструменти та знаходити унікальні підходи до людей.
А який рівень «проєктної зрілості» сьогодні мають українські компанії?
– Це як “Яка середня температура в лікарні”). Різні компанії — різні рівні зрілості. Є ті, які завойовують перші місці в Європі, на конкурсі кращих офісів управління проектами, а є ті, хто вважає, що створені теми в каналі в телеграмі і є саме та “діджиталізація”.
У якій галузі ви бачите найбільший запит на системний проєктний підхід сьогодні? Чи змінила цю картину війна?
– Запит на системні зміни залежить не від галузі, а від зрілості керівництва компанії. Саме воно формує запит. Звісно, в деяких компаніях, зміни можуть бути проініційованими співробітниками, проте, якщо керівництво не підтримує новий шлях, не буде само готово до змін, до майже гарантія, що зміни підуть нанівець.
Війна впливає. Дуже. Якщо і раніше довгострокове планування важко давалося компаніям, то зараз горизонт в один рік, виглядає майже як вічність. І це не тільки про планування в довгу. Раніше люди реєструвалися на заходи за три місяці, зараз за три тижні тільки починають про це думати. . Звісно, переможуть, хто залишив в собі здатність дивитися на роки вперед, бачити тенденції. Інші, як завжди, будуть просто існувати.
Суботи з домашками, підтримка і спільнота. Як зростає нове покоління проектних менеджерів
Ви — співзасновник LEO Consulting і школи PRO PM. Як виникла ідея створити школу для будівельних менеджерів — такого вузькоспеціалізованого напряму?
– Ідея виникла через особисту проблематику наших майбутніх партнерів по школі — Наталії Дерен та Ольги Гавури, співзасновників будівельної компанії 7СІ Group, які думали, як закрити нестачу кадрів серед керівників будівельних проектів.
Одна з наших унікальностей — складність навчання. Коли ми створювали програму, для нас відразу було зрозуміло, що навчити можна тільки тоді, коли люди будуть працювати руками. Більшість вчать на слайдах. Ми вчимо на практиці. У нас багато домашніх завдань. І звісно багато часу ми приділяємо емоційній складовій і командоформуванню. Суботні вечори, розмови, підтримка студентів, даються взнаки. Можливо тому наша спільнота це саме сім”я (PRO PM Family)
Як змінилася ваша робота з початком повномасштабного вторгнення? Чи були кейси, коли саме проєктне мислення допомогло в кризових умовах?
– Проектне мислення допомагає однаково і в умовах війни, і в будь яких інших умовах. Ним треба вміти просто правильно користуватися. Тому що проектне мислення — це про дисципліну, вміння досягати цілей, адаптивність, ефективність.
Виживають ті, хто вміє адаптуватися і робити це швидко. Хто вміє відмовлятися від старих поглядів, старого бачення та сталого мислення. Саме тому, філософія Agile користується таким попитом в світі управління проектами.
Чи бачите ви сьогодні місію бізнесу не лише в генерації прибутку, а й у трансформації суспільства?
– Не можу сказати за інших, проте мені здається, якщо місія бізнесу лише в генерації прибутку, то мені шкода цих компаній. Це як ходити на роботу тільки за грошима.
Ми з початку заснування компанії ставили собі на меті просвітницьку діяльність — конференції з управління проектами, клуби з управління проектами, статті, блоги, книги. І не плануємо на цьому зупинятися. Дуже подобається цитата з однієї пісні Beatles – I’m here to show everybody the light. Не скромно, але що поробиш.
Ваша книга — це не лише інструкція, а й рефлексія. Які книжки колись змінили вас як управлінця або мислителя?
– “Володар Перснів” Толкіна, “Маверік” Рікардо Семлера, “Від хорошого до величного” Колінза, “Стратегія блакитного океану” Кима, “Інноватори” Айзексона, праці Фукуями, Фергюсона, Робінсона — кожна з цих книжок залишила в мені частинку.
І, як би це дивно не звучало, — музика. Рок. Не можу оминути, хоч і не питали про неї. Особливо — Beatles. Для когось це лише стадіонні овації або чорно-біле відео. А для мене — це ще й чотири роки до слави: 1958–1962, коли вони грали за копійки, у поті чола, по барах і клубах.
Ви багато працюєте з лідерами. На вашу думку, який головний виклик сучасного українського керівника?
– Інколи здається, що зараз головне не впасти. Випромінювати позитив. Вірити в майбутнє. Сподіватися, що все буде добре. Підтримувати команду. Бачити зміни. Вести за собою. Надихати до зростання. Хоча інколи просто хочеться взяти художню книгу і просто читати, лягти під телик і просто дивитися, просто нічого не робити.
Але не можна. Якщо ми не витримаємо, то на кому будуть триматися ті, хто тримається на нас?
У вашій книзі є іронія, життєві кейси, але й глибина. Чи плануєте ви нові книжки — і якщо так, то про що?
– Так, звісно, планую. Не хочу залишитися автором дев’яти написаних і однієї виданої книги. Буде ще. Звісно про управління проектами.
Як ви бачите майбутнє проєктного менеджменту в Україні? Які тренди будуть визначальними у найближчі 5–10 років?
– Мабуть, для більшості головний виклик — не здатися перед штучним інтелектом. Залишити свою голову на плечах. Розумію: інформації буде ще більше, отже й знань потрібно буде ще більше. Стане важче. Але й цікавіше, бо прогрес не спинити.
Тим, хто тільки починає працювати з проєктами й хоче не «профакапити», а змінювати реальність, я раджу: читайте! І застосовуйте знання на практиці. Іноді здаватиметься, що теорія не працює. Але, можливо, це не та практика — або не та реальність, яка вам справді потрібна?
