Стратег, футуролог, економіст і член журі KBU AWARDS Андрій Длігач про те, чому книга не повинна витрачати час читача, чому бізнес читає фентезі і яких книг бракує Україні для прориву в майбутнє. Розмову веде Дмитро Лаппо, співзасновник премії.
“KBU AWARDS — це інструмент популяризації важливих книг”
– Ти неодноразово був членом журі премії KBU AWARDS. Що спонукає тебе витрачати стільки часу та зусиль на благодійний по суті проєкт?
– Я вважаю, що премія — це інструмент популяризації. Вона завжди викликає дискусії: “А яка в тебе позиція?”, “Чому ця книга, а не інша?”. Це спосіб пробуджувати критичне мислення, а не просто створювати короткий рекомендаційний список.
Ну і, зрештою, якщо не вмієш писати бестселери — займайся оцінюванням чужих. Йди в критику (сміється – прим. ред.) Я сам уже написав 13 книг — і жодна не стала бестселером. Переважно це підручники, посібники або збірки віршів, ну і, звісно, монографії. Не найпопулярніші жанри.
Я завжди звертаю увагу на книжкові рекомендації. Найчастіше орієнтуюся на поради друзів — Валерія Пекаря, Влада Рашкована. Але цікаво і те, як формується список номінантів. Це змушує читати не лише те, що тобі підказує твоя стрічка чи близьке оточення. Це можливість вийти зі звичної інформаційної бульбашки.
Крім того, це ще й зобов’язання — прочитати книгу не по діагоналі, як я часто роблю, а уважно. Не пропускаючи «воду», не перескакуючи до висновків.
Я за фахом математик, і зазвичай намагаюся одразу вибудувати систему: системно-рефлексивний підхід до аналізу змісту, вловити суть, структуру, аргументи. А тут доводиться зважати й на форму подачі, і на стилістику, і на глибину висновків. Це зовсім інший досвід читання.
– Можливо, ми побачимо тебе в ролі автора в наступному році? Чи ні?
– Враховуючи, що я наразі маю в роботі 3 книжки з бізнесу і дві збірки віршів, рано чи пізно відкладу все інше і допишу їх.
Одна книга — про системне рефлексивне управління, про новий підхід до побудови бізнесу, бізнес-моделей і проривних проєктів. Вона буде для підприємців, стартаперів, студентів.
Ще одна — про бренди, про наш досвід створення успішних брендів і стратегій. А найшвидше, мабуть, вийде третя — про неймінг, про створення нових слів. Вона буде з одного боку розважальною, з нашими “смисловатостями”, а з іншого — покаже, як творити нові словоформи й сенси.
“Ми створили багато візій — час вписати їх в сильне українське фентезі”
– Перейдемо до книг-номінантів. У тебе був свій фаворит. Чому саме “Запал без вигорання” отримав від тебе найвищу оцінку?
– Я дивився на книги не лише з точки зору літературної цінності, а й з погляду актуальності. Як на «Оскар»: не всі фільми стають класикою, але вони відображають дух часу.
Зараз у нас величезна проблема: за нашими дослідженнями, 89% українців мають проблеми з ментальним здоров’ям. 70% – це тривожність, стреси, більше 60% – депресивні стани. І водночас наші аналітичні моделі показують, що найважливіший фактор для економічного зростання — це внутрішній оптимізм, драйв, впевненість у майбутньому.
А це — не лише про безпеку чи офіційні наративи. Це про особисте відчуття, про здатність керувати власним емоційним станом, бути продуктивним незалежно від зовнішніх обставин.
І от у цій книжці є конкретні, практичні інструменти. Це не абстракції на кшталт “як заводити друзів”, а приклад того, як ставитися до себе зараз, у нашому контексті. Мені дуже сподобалось, наскільки книга структурована.
Я завжди оцінюю такі книжки за двома критеріями: наскільки добре структурована й систематизована інформація, і наскільки вона затягує — чи хочеться повторювати практики, інтегрувати їх у життя. І тут було бінго.
– До речі, твої міркування дуже перегукуються з думками інших членів журі. Багато хто казав, що книга справді “на часі”, навіть якщо й не поставив їй вищі бали. А були для тебе несподіванки цього року?
– Ні, нічого не здивувало. Не було якогось прориву. Так, іноді трапляється щось справді сильне. Але цього року — радше стабільний рівень, без вибухових книжок. Усе доволі передбачувано, непогано систематизовано, подекуди — з гарною емоційною упаковкою. Але це не був якийсь новий “блакитний океан” у сфері ментального здоров’я чи саморозвитку. Таких проривів цього року не було.
– А що тебе, навпаки, непокоїть? Чого бракує серед книжок, які ти прочитав як член журі?
– У нонфікшені — чудовий рівень, і це тішить.
Але мені хочеться більше книжок, які надихають створювати майбутнє. Я мрію про сильне українське фентезі. Про книжки, які говорять не лише про травму, а й про Україну майбутнього. Хочеться бачити більше уявлення про те, куди ми рухаємось, ким можемо бути.
І щоб це було не лише в художці, а й в економіці, в науково-популярній літературі, в сайнс-фікшені, в текстах про ідентичність, про Україну майбутнього.
Нам справді час змінити дискурс — від копання в минулому до уявлення про те, ким ми маємо бути. Бо майбутнє за визначенням має відрізнятися від минулого. Інакше ми застрягнемо у повторенні власних історичних циклів.
Ми вже створили багато візій — тепер час писати книжки про них.
– Які книги зараз читають у бізнес-спільноті?
– Бізнес читає швидко. Але йому потрібні не стільки класичні бізнес-книги, скільки живі кейси, приклади адаптивності. Менше теорії MBA і більше актуальності.
Також бізнес охоче звертається до глибших філософських тем — через Aspen, через рефлексивні книжкові гуртки. Бо це про розуміння фундаментальних речей. Щоб брати на себе відповідальність необхідно мати цілісну картину світу. І це потребує ширшого мислення. Тому бізнес читає фантастику, читає фентезі — саме ці жанри вчать думати інакше, виходити за рамки звичного.
Окрім того, я б виокремив ще два типи книжок. Перше — книги про здоров’я. Бо зараз це один з головних ресурсів. Друге — книги, які дають апдейт знань про світ: економіка, фізика, хімія, біологія. Фундаментальні речі. Ми маємо перезавантажувати свої базові знання кожні кілька років.
До 2023-го я думав, що мої знання з математики достатні, щоб орієнтуватися в темі штучного інтелекту. Та зараз усе змінилось. Я не встигаю за розвитком моделей у галузі. І доводиться робити вибір: або глибоко занурюєшся в одну сферу, або залишаєшся універсальним гравцем.
Але всі прориви — на стиках. Треба мати широку ерудицію. І книжки — це частина lifelong learning. Інструмент не для втечі у зону комфорту, а для особистого апгрейду.
Книга має «тримати за руку»
– Як, на твою думку, привчити до читання покоління гаджетів?
– Ніяк. Тобто, точно не класичними методами. Перестати видавати книжки, які існують лише в текстовому форматі, без гейміфікації, без частини більшої екосистеми.
Книга має бути частиною середовища, у яке дитина занурюється. Вона має ставати квестом, частиною гри, світу. Якщо це фентезі — то це має бути всесвіт. Як Гаррі Поттер, який моя племінниця читає на трьох мовах і розвиває цей світ у своїй уяві. Вона є його активною учасницею.
Інший приклад — мій племінник. Він не читає. Хоч і живуть в однаковому середовищі. Справа не в батьках і не в обмеженнях типу «відібрати планшет». У кожного свій ритм, свої інтереси. Для мрійників чудово працює фентезі, а от якщо дитина закохана у футбол — де ті книжки, які створюють всесвіт навколо цього інтересу?
Часто книжки на цю тему — це одноразове прочитання. Вони не формують серію, не вибудовують логіку, не створюють відчуття причетності. А треба екосистему — як чемпіонат, який триває, за яким ти спостерігаєш і в якому ти вболіваєш.
Книжки мають бути інтегровані в культуру, у гру, в інтерес. І це не тільки про футбол. Навіть стартап-індустрія радше антикнижкова. Бо книга вповільнює (забирає час на читання), а стартап спонукає бути в постійному русі, пошуку.
– Твої роздуми дуже перегукуються з тим, що підмітив Тихолоз: сучасні книги стають частиною медіа платформ.
– Книга не повинна програвати TikTok.
Книга — це довга форма, і саме тому або має затягувати настільки, що не хочеться її відкладати, ставати таким собі серіалом, який ти читаєш «сезон за сезоном», або ж вона має економити твій час.
Книга, яка витрачає твій час даремно — ворог XXI століття. Вона порушує обмін: ти вкладаєш більше, ніж отримуєш.
Особливо в темах економіки, бізнесу, ментального здоров’я — книга має або тримати читача за руку й вести історіями, або чітко, структуровано через схеми, таблиці, логіку підводити до висновків. Або мотивувати «роби, як я», або показати нові шляхи. Або це має бути потужний entertainment, або потужна користь.
У багатьох книгах, які я читав, мені доводилось буквально «віджимати» цю суть. А з іншого боку — я розумію автора: є бажання все вмістити, написати багато, пояснити з усіх боків. Часто це наслідування американського стилю, де багато підводок до однієї простої думки. Але це, як на мене, безвідповідально щодо сучасного читача.
“Попереду в нас — великі історії”
– Із тих книжок, що ти читав як член журі, яку б ти переклав для міжнародної аудиторії?
– Жодну. Ми постійно досліджуємо питання ментального здоров’я, саморозвитку, поведінкових змін. Я в цій темі глибоко. І мені хотілося б більш глибокого занурення, більше змісту саме про трансформації — як управляти ментальним і фізичним здоров’ям. Зараз активно формується українська школа біохакингу й вікових стратегій . І якби вони писали не методичні посібники, а щось більш літературне — це могла б бути справжня світова історія.
– Ти ж продовжиш інвестувати свій час у журі премії?
– Так. По-перше, це честь для мене. По-друге, я справді вважаю: книга, яка стає частиною якогось драйву, яка запускає хвилю зацікавлення, — це дуже важливо.
Нам потрібні амбітні речі, які формують світлі плями на мапі культури. Тираж у двадцять тисяч — це вже круто. Тімоті Снайдер, який пише для України, перекладає свої книжки українською — це потужний жест. Книги на кшталт “Бесіди майстра Хай Тао про стратегію” Валерія Пекара — це надихає.
Усе це має будити українців, переконувати в тому, що ми круті, що ми вже створюємо і ще створимо багато сильного. Що попереду в нас — великі історії.
