Війна змусила бізнес змінити пріоритети: від жорстких систем ми перейшли до людяності та довіри. У книзі «Більше ніж команда», яка увійшла до короткого списку премії KBU Awards 2025 в номінації “Бізнес”. засновник і генеральний директор Ribas Hotels Group Артур Лупашко дослідив досвід 18 організацій, які змогли встояти в умовах невизначеності.
У цьому інтерв’ю автор розповідає, чому збереження людей сьогодні важливіше за цифри, як вразливість лідера допомагає команді вижити та чому досвід українського бізнесу — це передусім історія про живі стосунки, а не лише про прибутки.
У книзі ви зібрали досвід 18 дуже різних організацій — від креативних агенцій до “Укрзалізниці” та бойових медиків. Яке ключове питання про феномен української стійкості ви ставили собі перед початком роботи і що стало найнесподіванішим відкриттям під час вашого дослідження “внутрішньої кухні” цих команд?
Працюючи над книгою, я намагався зрозуміти, що саме дозволяє таким різним командам — великим і малим, державним і приватним — не розпадатися в умовах постійної невизначеності.
Я заходив у ці історії з очікуванням побачити сильні управлінські конструкції. Але майже скрізь виявилося, що вирішальною є не жорсткість систем, а їхня людяність. Команди трималися там, де було дозволено бути втомленими, розгубленими, не завжди ефективними — і водночас залишатися частиною цілого.
Стійкість у цих випадках народжувалася не з напруги «витримати будь-що», а з довіри між людьми та спільного усвідомлення, заради чого вони разом проходять цей шлях.
Сьогодні український бізнес часто сприймається через призму донатів та економічного фронту, але менше говориться про те, якою ціною дається ця ефективність зсередини. Чому, на вашу думку, досвід збереження людського капіталу під час війни є критично важливим для фіксації саме зараз і чому ці управлінські кейси потребують широкого публічного визнання?
Багато історій у книзі показують те, що зазвичай залишається за кадром: здатність працювати під час війни майже ніколи не дається без внутрішніх втрат. За зовнішньою стабільністю часто стоять виснажені команди, складні рішення і відповідальність, яка виходить далеко за межі посадових інструкцій.
У цих умовах управління перестає бути лише про досягнення цілей. Воно стає про збереження людей у довгій дистанції — про вміння зупинятися, переглядати темп, іноді жертвувати результатом заради довіри всередині команди.
Саме тому цей досвід важливо зафіксувати зараз. Він формує уявлення про нову управлінську норму, де люди — не ресурс, а головна умова виживання і розвитку.
Ваша книга показує бізнес не через цифри прибутків, а через стосунки між людьми в екстремальних умовах. Яку грань цієї корпоративної реальності — можливо, вразливість лідерів чи нову етику підтримки — ви прагнули зробити видимою насамперед і що для вас означає присутність цієї теми у короткому списку премії?
Мені хотілося показати бізнес як простір живих взаємин, у якому рішення мають не лише стратегічні, а й людські наслідки. У багатьох історіях лідери не демонструють впевненість — вони залишаються поруч, навіть коли не знають правильних відповідей.
Ця здатність бути присутнім у складності, не ховатися за роллю чи статусом, поступово формує нову культуру взаємної підтримки всередині команд. Вона не про слабкість, а про відповідальність і чесність.
Для мене увага до цієї теми з боку премії — це ознака того, що сьогодні важливими стають не лише досягнення, а й те, якою ціною вони здобуваються. І ця розмова для українського бізнесу зараз є надзвичайно своєчасною.
Переглянути весь Короткий список премії KBU AWARDS 2025
