Під час інтерв’ю з Ганною Скоріною – членкинею журі KBU Awards, ми багато говорили про книги військових та авторів, що описують війну. Я попросив визначити хоча б три книги, з якими варто ознайомитися читачу військової літератури. Тоді Ганна відповіла, що не визначить ТОП-3, бо книг вартих уваги значно-значно більше. Згодом вона сформувала свої рекомендації, тож нижче подаємо список військової літератури, зокрема і нонфікшну від Ганни Скоріної.
Віктор Янкевич «Я не забуду» – художня історія про втрату на війні й спосіб пережити її. У центрі розповіді – командир гарматного розрахунку, який втрачає побратима і зараз має здолати довгий шлях, аби усвідомити, що пережити горе – не значить забути про нього.
Артур Дронь «Гемінґвей нічого не знає» – збірка короткої прози, яку автор подає як власні спогади, сни та переживання. Це – свідчення солдата про досвід великої війни: страх, надію, братерство, віру й любов.
Дмитро Томчук «Не зупиняйте білий автобус» – сюжетний роман про ризиковану поїздку спецпризначення та бійця ТРО через всю країну на початку повномасштабного вторгнення. Удвох вони мають вивезти 130 дітей із окупованої Антонівки. Історія реальна. Автор лише приправив її довершеним стилем.
Дмитро Крапивенко «Усе на три літери» – дебютна збірка есеїв головного редактора журналу “Український тиждень”, який з першого дня повномасштабної війни на фронті. Тут описаний шлях людини, яка зранку 24 лютого 2022 року доєдналися до війська. Книга про сучасне українське військо, де кожен текст “закодований” трилітерними абревіатурами армійського побуту.
Валерій Пузік «Моноліт» – дебютна збірка короткої прози українського режисера, художника, письменника та сценариста. Це тексти про досвід війни та її наслідки, зокрема пам’ять і посттравматичний стан.
Артем Чех «Точка нуль» – документальна проза у форматі щоденникових записів про службу автора в ЗСУ (2015–2016). Він – мобілізований киянин, який записує власний досвід та все навколо пропускає через себе. З моменту доєднання до українського війська для автора, його дружини, близьких, побратимів змінюється абсолютно все. Особливо чим ближче ти до точки нуль.
Артем Чех «Гра в перевдягання» – ще одна книга Артема, яка вартує вашої уваги. Це – проза про те, як солдат проживає себе у війську та як війна “перевдягає” людину зсередини. Ця книжка була підтримана в рамках програми стипендій від Норвезької асоціації авторів і перекладачів нонфікшн-літератури та Українського ПЕН.
Влад Якушев «Карателі» – роман про війну 2015–2016 років. Назва відсилає до пропагандистського ярлика, який в той час використовували московити. У центрі – звичайні люди, які стали воїнами.
Влад Якушев «Мобілізяка» – продовження та розширення авторської історії, в якій Влад відповідає на запитання, ким він був у подіях, описаних в книзі «Карателі». Більше уваги зосереджено на досвіді самого автора.
Василь Паламарчук «Військовий непотріб» – оповіді, що виростають із реального досвіду служби: про побут, розмови на позиціях, емоції та стосунки у війську – без прикрас. Книга максимально точно передає розмови та емоції без цензури, які відбуваються на війні. Автор описує увесь спектр почуттів, які переживає військовий.
Олександр Михед «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» – нонфікшн про те, як повсякденність і наша мова змінюються під тиском великої війни. Автор також збирає голоси й переживання людей у перший рік вторгнення: страх війни, її неминучіть, життя родини під окупацією (його батьки були в окупованій Бучі), а також трансформації, яких зазнали діти та дорослі під час цієї війни.
Олександр Михед «Котик, Півник, Шафка» – це книжка-казка, де врятовані речі з Бородянки стають героями й “оберігають” родинний світ бабусі Лізи, дядька Андрія і онуки Соні. Родина має одну колективну історію, яку проживає і стає сильнішою. Чудова книга для усієї родини.
Дмитро Степаненко «Фронтовий щоденник. Окопні історії» – збірка окопних історій. Фіксація військової дійсності. Фронт, описаний очима безпосереднього учасника, з дуже реальними героями, проблемами та ситуаціями. Гумор та іронія зачарує вас у цій історії.
Іван Полтавець «Не геройські мемуари» – сам автор описує книгу як терапію, щоб зрозуміти себе на війні. Це мемуари ветерана російсько-української війни про події 2014-2015 років. Тоді Іван служив у 92-й бригаді. Людям, які хочуть зрозуміти початок сучасної російсько-української війни варто прочитати цю книгу.
Олександр Терещенко «Життя після 16:30. Сім років потому» – кіборг описує своє відновлення після важкого поранення. Свої переживання, внутрішній світ, боротьбу з прийняттям своїх протезів. Це книга – внутрішній монолог про повернення до повноцінного життя після війни й реабілітації.
Сергій Сергійович Saigon «Грязь *khaki» – добірка військових оповідань про “бруд і рутину” війни чи точніше “грязь”, яку автор місив на Донбасі. Це книга також про людські вчинки, почуття і те, що не забувається.
Мартін Брест «Піхота. Наша земля» – історія маленької, але важливої битви на тлі великої війни. Автор описує реальну історію бойових дій мотопіхотної роти навесні 2016 року у секторі «М» в передмісті Докучаєвська. Хлопці, які йшли на три дні, пробули в боях 22 дні, а загалом – понад 100 днів на нових позиціях. Про війну, дружбу, сміх та сльози.
Андрій Кириченко «Мисливці за градами» – збірка новел, де реальний досвід війни, майстерно вдягнено у художню форму. Автор обрав малу прозу як інструмент, що дозволяє максимально точно передати спектр почуттів та динаміку подій на фронті. Позивні героїв вигадані, проте в їхніх образах легко впізнати реальних захисників, адже досвід війни – спільний для всіх.
Костянтин Чабала «Вовче» – книга написана освітянином, який у 2015 році потрапляє на війну стрільцем. А згодом двічі підписує контракти з військом. Книга Костянтина – це оповідь з однієї позиції, де змінюються люди, життєві ситуації та війна.
Богдан Журавель «Букурія. Історія одного плавання» – історія цивільного хірурга, який стає начмедом батальйону. Тут є все: важкі переживання людини на війні, сум і до чорноти кумедні й страшні історії.
Павло Белянський «Битись не можна відступити» – біографічна й чесна історія про бійців окремого штурмового батальйону ЗСУ. В одному місці зібралися вчитель української мови, монтажник вікон із Дніпра, бандит із Херсона, водій зерновоза, письменник, студент, власниця кав’ярні та багато інших людей, які в інших умовах ніколи б не зібралися в одному місці. Тим паче, що ніхто із них не планував ставати військовим. Як гартувалася команда з цих людей, як вони жили та воювали – ви прочитаєте у цій книзі.
Антон Пишняк «Книга про людей» – книга, яка надовго повертає віру в людство. Це збірка короткої прози, яка фіксує пережите під час війни та передає повідомлення: у вас є янгол охоронець і він точно не байдикує.
Василь Мулік «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки» – унікальна для українського літературного середовища книжка військового пілота-вертолітника. Він брав участь у миротворчих місіях в Конго та Ліберії, потім – у війні на Донбасі. І читач постійно мандрує разом з автором між териконами та вулканами, степами та джунглями.
Олена Мокренчук «Аліска, фронтова лисичка» – мілітарно-анімалістична історія про врятоване на війні лисеня, яке переживає людські емоції та має людські проблеми. Чудова книга як для дітей, так і для дорослих, аби зрозуміти жахи війни.
Олена Мокренчук «Афінка з «Куби»» – книжка про події війни на Донбасі поблизу Старогнатівки і Волновахи у 2014–2016 роках. Присвячена другу авторки Леоніду Дергачу, який воював на позиції “Куба”.
Віталій Запека «Цуцик» – роман про війну, розказаний очима щеняти, яке шукає “свою Людину”. Цуцик дивиться на світ щиро і незаангажовано. Він не розуміє війни, але добре відчуває її наслідки. Книга про біль, смуток, радість та щиру відданість.
Війна – це горе, біль і спільне лихо. Але водночас це момент, коли в людях проявляється все: найкраще, найгірше і база. Війна, як і будь-яке суспільне явище, потребує осмислення та прояснення: що саме з нами відбувається? як ми це долаємо? який досвід у нас спільний, а який – різниться?
І якщо ви прагнете краще зрозуміти цю війну, інших людей і самих себе – читайте військову літературу, написану сучасниками та співвітчизниками. Адже, як влучно зауважив Артур Дронь: «Гемінґвей нічого не знає».
Дякую Ганні Скоріній за підготовку цього списку військової літератури».
Роман Сов’як для KBU Awards
